Мама-каучсёрфер

Мама-каучсерфер-1

 

Мне посчастливилось встретиться с Таней на творческом пикнике в парке. Открытая, солнечная улыбка, мягкий голос, яркое летнее платье – я была очарована этой девушкой с первых минут знакомства. И чем больше я знакомилась с Таней, тем более она меня покоряла. Таня говорит на чистом украинском языке, в основном с мужем и двумя сыновьями, Лукасом и Мартином. Она поражает своим гостеприимством, любит настольные игры и очень вкусно готовит. С ней легко говорить на любые темы. И это не описание глянцевой картинки из журнала: эта девушка реальна, и вполне счастлива своей жизнью – оттого, что умеет наслаждаться каждым её мгновением!

А ещё Таня со своей семьёю – участники CouchSurfing, крупнейшего сообщества самостоятельных путешественников. Они много путешествуют, и на зимовку отправляются в тёплые края. «Просто мечта для каждого!» – подумала я, и мне захотелось узнать об этом всё, особенно в силу того, что до этого встречала только каучсёрферов без детей. Как же путешествовать с таким непоседливым багажом? Давайте узнаем 😉

Таня Патока – мама-каучсёрфер

Что же такое CouchSurfing? Это сообщество путешественников включает в себя участников из самых разных стран. Они предоставляют другу другу помощь и ночлег, часто организовывают общие путешествия. Каучсерфинг является не просто способом сэкономить на путешествии, но и стилем жизни. Каучсерферы заводят интересные знакомства в местах, которые посещают; находят новых друзей; получают возможность увидеть страну глазами местного жителя; видят самые удивительные уголки нашей планеты. Многие из них ведут свой блог о путешествиях: это всегда занимательные и красочные рассказы. И Таня, как участник сообщества, может нам рассказать о нём и о своей жизни в путешествиях.

Елена Г.:  Таня, в каких странах ты уже была? Какая страна больше всего понравилась и чем?

Таня: Була в Туреччині, Іспанії, Грузії, Австрії, Італії, Бельгії, Голландії, Малайзії, Таїланді, на Мальдівських островах, в Сінгапурі, Індонезії, Ірані – з 2012 по 2017 роки. Проїздом також були у Польщі, Румунії і інших європейських країнах, але ті, які відвідали менше, ніж за один день, я не рахую. В серце мені найбільше запало Балі своєю енергетикою любові та духовності, а також австрійські Альпи: там краса природи і краса архітектури поєднуються якнайкраще.

Мария Н.: Таня, я наблюдаю за тобой, как за героиней, справляющейся во всех путешествиях. Ездишь с детьми по разным странам, незнакомым местностям, при этом с определенной регулярностью, как на работу.  Расскажи, как ты развила в себе такую выносливость и столько терпения?

Таня: Є така прикольна фраза: «вирощувати дзен», от цим я і займаюсь, а мої чоловіки мені в цьому допомагають. Коли я була підлітком, часто ображалась на щось, потім був час, коли я була дуже запальна, але зараз цей дзен росте з кожним днем. Цим я пишаюся. А виносливість, мені здається, в мене походить від жаги нового.

Елена Г: Так много путешествовать – это была твоя мечта или мужа?

Таня: Це була мрія кожного окремо і зараз вона стала нашою сімейною ідеєю. Вийти з дому, піти в гості, поїхати в інший район – для мене з дитинства це були великі події. Мій дідусь працював на хлібовозній машині, і, коли він брав мене, чотирирічну, на роботу, я відчувала це як свято. Треба було встати о 4 годині ранку, завантажитись на заводі, а потім іхати в різні районні центри. Так ми катались по Царичанці, Магдалинівці, Павлограді, Новомосковську та іншим містам. Звичайно, весь завод мене знав, і жалів дитину, що так рано прокинулась. А мені це було в задоволення! До речі, моя мама ніколи не була за кордоном і почала подорожувати Україною лише в останні роки. І в кого я така, не знаю 🙂

Анастасия О.: Таня, кем бы ты себя видела, если бы сейчас у тебя не было детей и мужа?

Таня: Якби я була неодружена, це була б зовсім інша Я. Не гірша, не краща. Дуже інша, варіантів безліч.

Елена Г.: У меня сложилось впечатление, что у вас очень тёплые отношения с мужем. Поделись, пожалуйста, своим секретом семейного счастья, историей вашего знакомства и любви.

Таня: Ми познайомилися в Фейсбуці, я побачила свого майбутнього чоловіка через спільних друзів і була вражена, що такі хлопці живуть в Україні. Він на той момент вже мандрував Європою автостопом з каучсерфінгом і на велосипеді. Хоч у нього й було всього два виїзди закордон (вперше в 26 років), але вони були дуже цікаві і насичені. Я за 21 рік життя ще не була за кордоном і надзвичайно соромилась :)) Написала йому перша: «Привіт, як справи? Прекрасна погода за вікном», а він мені: «Так, погода чудова, я б залюбки погуляв з тобою, але зараз працюю над дуже важливим проектом, давай через місяць». У мене тоді було два чи три залицяльники, йому написала без якихось сподівань, просто з цікавості. Через місяць він написав: «Вибач, я не закінчив проект, можна іще через місяць?» Як виявилося, він тоді здавав іспити англійською мовою, щось пов’язане з економікою, вчився для себе. Кохання прийшло з третього побачення, до речі, він дуже готувався до побачень, вони були феєричні. Розквітло наше кохання в Криму, там же був і перший життєвий іспит: ми не встигли на потяг, інших квитків не було, грошей також. Добиралися цілу добу електричками, але саме тоді він зрозумів, що зі мною не пропадеш 🙂

Ну, а секрет, мабуть, в тому, щоб шукати, як змінитися самому, якщо виникають проблеми і різні ситуації, а не міняти іншого. І не боятись просити пробачення, і казати слова кохання, навіть коли тобі здається, що ти правий.

Майя: Таня, у твоих детей очень интересные имена. Как вы с мужем их выбирали?

Таня: Ми з чоловіком обидва знали, що простих імен у наших дітей не буде. Нам хотілось обрати щось таке, що буде відповідати нашому способу життя, нашим мріям про безкрайні подорожі. Ім’я старшого – Лукас – це симбіоз моєї любові до Італії (Лука́) і любові чоловіка до дзвінких і яскравих імен. Ім’я молодшого – Мартін – також обирали довго. Коли йому було два тижні, мені виповнилось 25 років, і зібралась вся родина – тоді колективно і народилась ідея назвати саме так. Як не дивно, підтримали абсолютно всі родичі, одностайно.

Мила: Танюш, вы с семьёй часто путешествуете. Есть ли страна-мечта, в которой вы пока не были, но хотите посетить? И есть ли место, куда бы тебе хотелось переехать на ПМЖ?

Таня: Таких місць багато, бо світ величезний! На разі є мрія об’їздити всю Італію на машині – я обожнюю все італійське, колись навіть розмовляла їхньою мовою, вона для мене – музика душі. Ще мріється в Австралію, таку далеку і невідому. А для постійного проживання ми саме шукаємо таке місце. В моєму ідеальному світі там тепло, є море, і можна відвідувати Україну стільки раз на рік, скільки хоче душа (це я про фінансову сторону).

Майя: Как дети вписались в вашу картину мира и ваш образ жизни? Как вы не побоялись путешествовать с ними вместе?

Таня: Діти не вписувались в нашу картину світу, наш світ став таким, як є, завдяки ним також. Вони самі обрали, коли їм прийти, а з ними і розуміння, що є щастям для нас. А коли є це відчуття – немає страху. Чесне слово, мені було зовсім не страшно відправлятися в таку велику подорож з дев’ятимісячним малюком і трирічним капризулею.

Анастасия К.: Таня, как ты планируешь совмещать обучение детей и путешествия?

Таня: Як ми плануємо навчати дітей? Зараз існує багато варіантів: домашня освіта, вчителя по Skype, приватні школи, вищі навчальні заклади онлайн. До школи нам ще три роки, до цього часу ми сподіваємось знайти ідеальне для нас місце, щоб оселитися (можливо, навіть в Україні), і багато подорожувати, але вже не на довгий час, як звичайно. Єдина умова: я не уявляю наших дітей в звичайній школі в Дніпрі, нам з чоловіком хочеться дати їм зовсім інший підхід до навчання.  Наша мрія – Монтессорі-школа на Балі «Green School».

Александра К.: Таня, мне интересна ваша организация работы и заработка для столь длительных путешествий. А как быть с детьми? Как преодолеть страх? И, главное: как справляться с форс-мажорными обстоятельствами? Как вы решаете возникающие проблемы так, чтобы не исчезло желание ехать снова?

Таня: Щодо фінансів – я цим не займаюсь, організовує все мій чоловік, я тільки допомагаю розумно використовувати бюджет, а також інформаційно готуватись до поїздок, що зберігає від зайвих витрат. Але скажу так: це робота не одного дня, ми більше двох років налагоджували бізнес так, щоб він міг функціонувати без нашої присутності.

Щодо страху, то, мабуть, завжди страшно виходити із власної зони комфорту, але головне – не створювати проблеми зі своїх страхів, і вирішувати питання про мірі їх надходження. І знову ж таки готуватись, вивчати записи інших мандрівників, щоб бути готовим до того, що тебе очікує. Для організації я найчастіше використовую форум Вінського і групи в фейсбуці, також шукаю блоги мандрівників і експатів. Мій чоловік, коли є час, шукає те ж саме, тільки на англомовних ресурсах. Ну а при форс-мажорах важливо не панікувати, завжди мати туристичну сім-карту з інтернетом і зв’язком, а також оформити страховку.

Наталья Ч.: Що тебе надихає на такі поїздки?

Таня: Надихає краса і необсяжність нашої планети. Наче я не мало бачила, але хочеться набагато, набагато більше!

Майя: Как дети переносят переезды, смену климата, детских садов, другую языковую среду?

Таня: Діти переносять все чудово, тільки старший дуже сумує за рідними і друзями. Дзеркалить маму :)) У нас буває досить багато перельотів, в таких випадках ми готуємо цікаві ігри і книжки в дорогу, а також самі морально готуємось. Я уявляю собі найкращий перебіг подій і, найчастіше, так і буває. А зміна мовної середи, я сподіваюсь, в майбутньому допоможе дітям легше вивчати нові мови і не боятись спілкуватись, навіть коли знання мови не досконалі.

Анастасия К.: Какой ты видишь себе через десять лет, когда дети будут самостоятельны и большую часть дня ты сможешь посвящать себе и собственному развитию?

Таня: Через 10 років я планую народити четверту дитину )) А взагалі, звичайно, хочеться себе бачити в першу чергу гармонійною жінкою, у якої гарний настрій, кохані чоловік і діти, достатньо часу на творчість і улюблену справу. В області власного розвитку у людини завжди є куди розвиватись, фізично, розумово і духовно.

Елена Г.: Есть ли у тебя желание, которое пока остаётся мечтой?

Таня: Моя поки що нейздіснена мрія – донечка.

Наталья Ч.: Ти завжди так вміла довірятись світу (автостопи, поїздки)? Ти взагалі нічого не боїшся?

Таня: Автостопу, як і каучсерфінгу, мене навчив мій чоловік. Перший досвід відбувся у Грузіі з 6-місячним Лукасом. Спочатку було страшно, але я вивчила інформацію в інтернеті: писали, що в Грузії найкращий автостоп і супер-гостинність. Після цього боятися перестала зовсім. Були звичайно курйози, коли місце для сну – поломана розкладушка в Барселоні, а з Амстердама не могли виїхати до 12 години ночі (чоловік, вагітна я та Лукас 1,9 років); пам’ятаю, як плакала на заправці :)) Але, знаєте, я завжди полюбляла авантюри!

Анастасия П.: Что для тебя счастье?

Таня: Щастя – це жити, бути здоровим, радіти дрібницям, нести любов в серці. А також бачити, як здійснюються твої мрії.

Анастасия О.: Как ты относишься к детям, рожденными сердцем? Видишь такого малыша в своей семье?

Таня: Цікаво, але ніколи раніше не чула такий вислів. Чи бачу я всиновлену дитину в своїй родині? Насправді це моя потаємна мрія, про яку я ніколи та нікому не казала. Мені здається, в моєму серці вистачить любові, якою я залюбки поділилась би з дитиною, котра її не має. Я ще не знаю, як ставиться до цього мій чоловік, але думаю, прийде час і ми про це поговоримо.

Казки Ірану

Я попросила Таню поделиться рассказом о поездке в одну из стран, в которых она побывала с семьёй. Было очень интересно узнать все особенности подобных путешествий. Таня выбрала Иран: об этой стране мы знаем на самом деле очень мало, она не особенно популярна среди туристов, а о том, как там живётся, ходит много домыслов и легенд, основанных скорее на кинофильмах и книгах, чем на реальных историях. Тем с большей радостью я делюсь тем, что описала Таня – мне захотелось назвать её воспоминания Сказками Ирана.

«Одного разу, в 2013 році, нам написала на сайті Couchsurfing родина з Ірану. Вони подорожували по всій Україні з сином 6 років. Ми були дуже натхнені цією подією, адже не кожен день є можливість поспілкуватися та дізнатися більше про таку таємну і закриту країну. Гості жили у нас два дні і без удаваної скромності заявили, що місто Дніпро з усієї України їм сподобався найбільше завдяки нашій екскурсії і теплому прийому. Пізніше, в 2016 році, таким же чином ми познайомилися з дівчинкою з Тегерана, Бахаран (її ім’я означає «Весняна»). Вона приїхала в Дніпро в рамках волонтерського проекту «AIESEC».

“AIESEC — міжнародна неполітична, неприбуткова молодіжна освітня організація, що надає можливість молоді віднайти та розвинути свій потенціал для здійснення позитивного впливу на суспільство.”

Вікіпедія

Колись я також була членом цієї організації, до нас приїжджало багато студентів з різних країн, і ми розселяли їх в українських родинах, а інколи і в гуртожитках. Це був неймовірний досвід спілкування і культурного обміну!

Наша гостя Бахаран, як і попередня родина, розповіла нам багато цікавого і щиро запрошувала в гості. І ми с чоловіком загорілися поїхати! Все чудово складалося, адже Тегеран був на півшляху між Балі і нашим рідним містом, тож ми знайшли оптимальні квитки, почитали в інтернеті про візи, залишили з десяток-два запитів на сайті каучсерфінгу і все 🙂 Точного план – де ночувати, як жити в Ірані – у нас не було. Але ми врахували нюанси, які треба знати під час подорожі в Іран :

‎1. Одяг. Обов’язкова хустина на голову, закриті ноги та руки (хоча б до ліктя). У мене були джинси, спортивна кофта і пляжне парео J Був квітень, тож було не спекотно і такий набір був дуже доречний.

‎2. Візи робляться по прильоту в аеропорту, для цього не вимагають ніякі довідки, тільки заповнити анкету, заплатити за страховку і візовий збір(80$+16$ страховка). Віза надається на місяць, за дітей платять як за дорослих.

‎3. В Ірані неможливо розрахуватись кредитною карткою, так як вони не підтримують Visa та MasterCard, тільки картки власного виробництва, так сказати. Тож варто запастись доларами, а носити готівку з собою не вельми приємно. Забронювати готель теж не вийде, можна тільки написати листа в готель і платити/селитися вже на місці. Тому ми обрали каучсерфінг. Та і кому цікаво в такій країні сидіти в готелі?! Усім цікаві справжнє життя і спілкування.

4. Деякі соціальні мережі заблоковані, але місцева молодь вільно користується VPN кожен день.

‎5. В Ірані дуже сухе повітря, тому необхідно запастися зволожуючим кремом і гігієнічною помадою.

‎6. В Ірані арабські цифри, які дуже відрізняються від наших, тому їх треба одразу вивчити або кудись виписати.‎

‎З Куала-Лумпуру був досить довгий переліт, потім дві години ми вовтузились з візою, і нарешті, о 3 годині ночі, приїхали до нашого хостелу. З житлом одразу вийшов казус: родина, що гостила колись у нас, не могла приймати нас в будні; а наша Бахаран в останній момент написала, що нагрянули родичі і вона не може нічого вдіяти. Ми були трохи розгублені. Після короткого сну нам довелось терміново вигадувати план на дев’ять днів в країні персів. Жити було ніде, і ми вирушили в далекий Шираз, назустріч пригодам. Їхати туди понад 1000 кілометрів, а це вся ніч – нам підходить, рушаймо! Автобуси-VIР – комфортабельні і досить недорогі: за таку відстань ми заплатили близько 600 грн за місце, ще й годували сухим пайком.

Наступного дня ми були десь близько пустелі, на півдні країни. Шираз відомий як місто поетів, квітів і вина. А в 60 км від нього знаходяться відомі руїни древньої столиці першої персидської імперії Ахеменідів, Персополь, на який бажає подивитись кожен турист. Тож ми приїхали в це славетне місто рано вранці, гуляли вулицями і довго не могли зрозуміти, чому перси його так рекомендують. Ми побачили Персополь зовсім з іншого боку, так само як і Тегеран по прильоту.

Знаєте, інколи так буває, що все складається всупереч з твоїми очікуваннями, але треба не опускати руки, розслабитись, і тоді все буде добре. Ми гуляли цілий день, а житло так і не знайшли. Почало вечоріти, і вже о 9 годині вечора один хлопець на сайті відповів нам, що буде радий прийняти нас, але живе за 40 км, в місті Мервдешт. У нього був практично пустий профіль і дивне ім’я – Мераж. Ми подумали і ризикнули. За годину доїхали маршруткою, він нас зустрів і відвіз додому.

Їхнє житло було для нас справжньою екзотикою – все в килимах, але жодної меблі в залі! Мераж живе з батьками і двома братами. Старший, четвертий брат, живе в іншому місті. Родина його виявилась дуже доброю та гостинною, і одразу полюбила нас, особливо наших дітей. Зізнаюсь, спочатку я була трохи налякана перспективою жити зі старшим поколінням: думала, що вони дуже релігійні та традиційні, і боялась зробити щось не так. Але під час вечері виявилось, що батьки нашого нового друга відкриті до нового, і їх так само цікавить наше життя. Тато Меража взагалі поза релігією, мати – віруюча, але в основному через традиції, які вона поглинула з материнським молоком. Я відчувала себе вдома без хустки вільно, бо за два дні вона встигла мені дійсно набриднути. Мама Меража готує надзвичайно смачно, і багато, адже в родині 4 дорослих чоловіків! Вони мріють про онуків, тому три дні з нашими малюками їм було за щастя. Коли ми поїхали, вони завели двоє каченят у дворі і назвали їх Лукасом і Мартіном, як наших дітей. Ми і досі спілкуємось з Меражем.

В місті Мервдешт ми отримали багато цікавого досвіду:

‎- вилазка на пікнік. Ми довго їхали, а потім зупинились посеред поля, де трішки травички, попили чай, позбирали листя дикого зеленого часнику, потанцювали і поїхали додому. Іранці надзвичайно полюбляють пити чай вприкуску з рафінованим цукром і танцювати;

‎- відвідування руїни древньої держави. Одразу відчуваєш велич історії, силу цього народу. Там настільки гарна реставрація, що дуже легко уявити, як жили перси в ті роки;

‎- прогулянка в Erаm gardens, гарні квітучі сади. Вони схожі на будь-який наш ботанічний сад, але на фоні пустелі навкруги виглядають як справжній оазис;

‎- усвідомлення того, що для візиту в будь-яку історичну пам’ятку турист платить в 5-10 разів більше за місцевого(10-15$ у кожній мечеті або видатному місці);

‎- їсти, розстеливши скатертину просто на килимі;

‎- одягнути паранджу при відвідуванні однієї з найдавніших і найкрасивіших мечетей.

‎В обід третього дня ми рушили в місто Ісфахан, яке знаходиться на півдорозі між Ширазом і Тегераном, знову терміново шукаючи притулку. Приютила нас чудова молода родина, з дитиною віку Мартіна (1 рік). Їх квартира виявилась надзвичайно затишною, а хазяєва – розумними, інтелігентними та освіченими, з чудовою англійською. [Хочу зауважити, що практично всі люди, у яких ми зупинялись, потрапляють під цей опис. Окрім іранців старшого покоління – у них англійська  не така досконала.]

‎Наступного дня вони гуляли з нами по місту, а ввечері запропонували поїхали в гості до їх друзів і заночувати у них. Було дуже цікаво подивитись, як спілкується молодь під час візитів один до одного. Вони багато сміялись, жартували і їли, і знову їжа була дуже смачною. Перед основною трапезою ласували кавуном і динею, а після застілля закушували вареною квасолею в стручках. Обожнюю новий досвід! J

Ісфахан – набагато зеленіше місто, ніж Шираз, бульвари дуже доглянуті, а люди привітні, як і скрізь в Ірані. Дітей постійно пригощали місцевими солодощами – гезом (нугою з фісташками) та морозивом, їх часто фотографували і з придихом казали «Азіза-а-а», що означає щось миле і чудове. Цілий день ми просто гуляли навкруги всього однієї площі (Мейдан-Імам), але якої! Там дуже красиво, є і мечеті, і ринок, і чудові кафешки. Одне з найкращих міст, що ми бачили.

Після двох днів в Ісфахані ми повернулись в столицю Тегеран. Місто – просто величезне, населення міста і передмістя – 20 мільйонів! Заснований 6 тисяч років до н.е. Тегеран нас не вразив з першого погляду, тому що центр його досить старий  і схожий на щось дуже-дуже радянське, але коли ми побачили, що відбувається в новому місті, на околиці, були просто вражені. Скрізь красиво, сучасно та дорого. Взагалі від Ірану ми очікували цін, як у Грузії, або хоча б Туреччині, але все виявилось значно дорожче, на мій погляд. Пізніше дізналися, що середня зарплата там 900$.

Останні дні виявилися дуже насиченими. Ми ночували у трьох різних родинах, захоплювалися їх домашнім затишком, шикарними інтер’єрами, їх щедрістю та гостинністю, а також надзвичайно цікавими інтелектуальними розмовами та іграми. Всі три родини дуже полюбили дітей: нажаль, в Ірані рано не народжують, тому вони насолоджувались нашими дітлахами:) Як це не дивно, але жінки в містах працюють не менше за чоловіків і не можуть дозволити собі вийти в декретну відпустку раніше 30-35 років. Окрім роботи, жінки також часто приймають гостей, готують багато-багато їжі і власноруч займаються дизайном власних домівок. Варто зауважити, що вся увага приділяється в основному залі та кухні – місцям, де приймають гостей: вони завжди шикарні, зі срібними сервізами, купленими на весілля, картинами і рукоділлям. Помпезні дивани і розкішні килими. Що стосується спальних кімнат і ванних, там все в рази скромніше. Нас спочатку дивував такий підхід, але з часом звикли і зрозуміли, що багато чого має глибокі корені традицій.

Звичайно, в Ірані є дуже релігійні люди. Ми зустріли дівчинку, яка потиснула руку мені, але відскочила від мого чоловіка, бо в них не прийнято торкатись осіб іншої статті. Зустрічали жінок, які живуть за традиціями своїх предків, тому носять вдома хустку і закрите вбрання. А також тих, хто чекає на час, коли носити хіджаб стане необов’язково, та в таксі і приміщенні знімає його з полегшенням (я була одною з них). Молоді дівчата часто носять джинси, кросівки, а зверху закриту туніку. Якщо чесно, виглядає це не дуже жіночно, і врешті-решт я засумувала за гарними українськими дівчатами.

На завершення хочу сказати, що я  неймовірно рада, що нам довелось пережити цю пригоду. Незважаючи на дорогезні візи, незручності, які нас іноді спіткали, та брак інформації, ми отримали море позитивних емоцій і розвіяли десятки власних міфів, та залюбки повернемось в Іран ще раз!

Я благодарю Танюшу за такое прекрасное повествование: теперь мне хочется увидеть сказки Ирана своими глазами. Сколько страхов и тревожных убеждений развеялось касательно этой страны!

В данный момент Таня с семьёй находится на зимовке в Мексике. Уже с нетерпением жду её возвращения, чтобы послушать новые истории о путешествиях. А вы ждёте? 😉

Искренне,

Мама Майя

Comments

comments

Предыдущий пост Следующий пост

You may also like